Київ - місто, в якому жили і працювали брати Чоколови - творці одного з найбільших винокурно-дріжджових заводів країни. Район Києва Чоколівка отримав свою назву завдяки двом братам - Іванові та Миколі Чоколовим. Вихідці з простої сім'ї змогли створити великий і потужний бізнес, що приносив гарний прибуток і прославив їх далеко за межами України.
Батько Івана і Миколи - Іван Михайлович - був купцем третьої гільдії і завжди хотів, щоб його діти отримали гідну освіту і були записані в першу гільдію. Навчалися брати в другій київській гімназії. Однак, Микола, у силу відсутності достатніх коштів у батька, не зміг закінчити другий клас.
Історія винокурно-дріжджового заводу братів Чоколових почалася в 1865 році, коли вони придбали 10 десятин землі під будівництво. Точкою відліку початку виробництва вважається 1872 рік. Завод складався з приміщення для двох мідних спиртоперегонних апаратів, корпуси для зберігання спирту та бродильно-промивального відділення. Також брати встановили льодовий механічний холодильник і залізні парові кип'ятильники для барди. Цікавий той факт, що брати Чоколови збудували свій завод з цегли, але самі воліли жити в дерев'яному будинку в стилі російської хати.
З часом справи підприємства йшли вгору. Чисельність співробітників становила всього 28 чоловік, але це жодним чином не заважало заводу займати лідерські позиції. Тим не менш, для майбутнього зміцнення компанії потрібні були певні модернізації. Зокрема, установка парових котлів. Однак, перш ніж здійснити задумане, братам довелося виконати розпорядження міської влади та обладнати каналізацію для відведення брудної води з заводу. У 1912 році підприємство отримало статус акціонерного товариства і стало називатися АТ "Брати Чоколови", основний капітал якого становив 600 тисяч рублів. Однак, історики стверджують, що засновниками компанії значилися Микола Чоколов і якась Марія Швайковська. Чому в документі відсутнє ім'я Івана Чоколова, на жаль, невідомо.
Історії двох братів. Іван Чоколов був старшим сином сім'ї Чоколових. Заснувавши разом з братом завод, він, тим не менше, більшою мірою займався своїм власним бізнесом. Володів кількома друкарнями, які, до речі, були досить відомими і популярними, видавав музичну літературу. Іван Чоколов активно займався громадською діяльністю, виступав за скасування кріпацтва, обирався на кілька термінів поспіль гласним Думи. Був дійсним членом Київського відділення Імператорського Російського Товариства рибництва та риболовлі. На сьогоднішній день в дачному будиночку Івана Чоколова в Ірпіні розташована головна визначна пам'ятка міста - Будинок творчості Спілки письменників України.
Справами же винокурного відділення заводу займався молодший брат Микола Чоколов, який з часом став купцем другої гільдії. Крім комерційної діяльності Микола Іванович активно відстоював інтереси російських купців. Понад двадцять років поспіль його обирали купецьким старостою. Він пропонував владі змінити порядок прийняття в купецтво і надання права торгувати свідоцтвом на торгівлю, але його нововведення не були прийняті. Чоколов вважав, що гідна освіта може допомогти вирішити деякі проблеми купецтва. Своєму синові Миколі він забезпечив навчання в університет Св. Володимира. А в Києві запропонував відкрити комерційне училище. На те, щоб втілити цю ідею були потрібні значні кошти (100-150 тис. рублів), які Микола Іванович збирав кілька років за сприяння правлінь цукрових заводів та інших промислових підприємств. Тим не менш, для того, щоб привласнити училищу ім'я царської персони, потрібен був великий капітал, відсутність якого затримувало відкриття навчального закладу. Нарешті, в 1896 році було створене училище на 9 класів без присвоєння імені царської персони. Навчання було платним. Через рік Київське комерційне училище стало зразковим закладом із статутним фондом в 150 тисяч рублів (100 тисяч становили пожертви Льва Бродського). В остаточному підсумку, навчальному закладу було присвоєно ім'я цесаревича, а сам Микола Чоколов отримав найвищу нагороду за старанну службу і особливий внесок у справу поширення комерційної освіти. Крім усього іншого, Микола Чоколов брав активну участь у створенні сучасного району Чоколівка. Саме він просив у влади землю для розселення та забезпечення нормальних житлових умов робочим створеної ним київської артілі, допомагав грошима, на які вдалося побудувати окремі невеликі будинки з присадибними ділянками.
